визначення сидячого способу життя
Під сидячим способом життя розуміють той спосіб життя, який характеризується перебуванням у більш-менш визначеному місці як простору середовища проживання. Розвиток сидячого способу життя в основному пов’язаний з досягненням певних умов життя, які дозволили людям вести більш спокійне та безпечне життя, не будучи постійно залежними від наявних навколо них ресурсів.
Седентаризм характеризував людину лише з доісторичного періоду, відомого як неоліт. У цьому сенсі можна сказати, що доісторична людина жила близько шести тисяч років як кочовик у пошуках нових ресурсів, коли б вони не виснажувались навколо нього. Розвиток сидячого способу життя був пов’язаний з появою певних причинних явищ, серед яких першочергове значення мало відкриття сільського господарства.
Людина, винаходячи методи ведення сільського господарства, могла зупинитись залежно від ресурсів, які були навколо, щоб почати виробляти власну їжу. Це, додавши до приручення тварин, керамічної роботи та розробки кращих інструментів, перетворило б людину на сидячого індивіда, котрий міг би насолоджуватися кращою якістю життя.
У наш час термін малорухливий спосіб життя також значною мірою застосовується до сучасного способу життя, коли величезна доступність технологічних можливостей змушує пересічного індивіда розвивати монотонне життя, без руху і з мінімальними фізичними зусиллями. Така ситуація призводить до дедалі очевидніших ускладнень зі здоров’ям, таких як ожиріння, діабет або ускладнення серця, навіть у неповнолітніх або дітей. Крім того, споживання продуктів з високим вмістом жиру та калорійністю, що додається до постійного використання технологічних пристроїв, дозволило вдосконалити способи життя, в яких фізична, рекреаційна та соціальна активність стає дедалі рідше.
